Останній каролінський папуга, на прізвисько Інка, загинув у зоопарку Цинциннаті 21 лютого 1918 року в тій же клітці, що і Марта, останній пасажирський голуб, який загинув у 1914 році. Це був самець, який загинув через рік від його матері, "Леді Джейн". Американські натуралісти не мають наукових досліджень або досліджень цієї птиці. Більшість інформації про це є з розповідей очевидців та музейних екземплярів. Тому деталі його поширеності та падіння не підтверджені або спекулятивні.

Є свідчення про доколоніальну та ранню колоніальну поширеність цієї птиці. Існування зграй, дуже барвистих і хрипливих папуг навряд чи могло б залишитися невідомими європейськими дослідниками, оскільки папуги практично невідомі в морехідних європейських країнах у XVI-XVII століттях. Пізніші підрахунки в другій половині ХІХ ст. відзначали розрідженість і відсутність птахів.

Ареал птахів руйнувався зі сходу на захід разом з людськими поселеннями та вирубкою східних і південних широколистяних лісів. Джон Дж. Аудубон відмітив занепад птахів ще у 1832 р. Птах рідко повідомлявся за межами Флориди після 1860 року. Останній папуга на схід від річки Міссісіпі (крім Флориди) був помічений у 1878 році в штаті Кентуккі. На рубежі століть це було обмежено болотами центральної Флориди. Остання відома дика особина була убита в окрузі Окехобі, штат Флорида, в 1904 році. Додаткові спостереження птаха були зроблені в окрузі Окехобі, штат Флорида, аж до кінця 1920-х років, але вони не підтримуються зразками. У 1939 Американський союз орнітологів заявив, що Каролінський папуга вимер. МСОП вважає вид як вимерлий з 1920 року.

У 1937 році були відзняті три птахи, що нагадують цей вид, були помічені та зняті в болоті Окефеноке у Джорджії. Проте американська орнітологічна спілка проаналізувала відзнятий фільм і дійшла висновку, що вони, можливо, знімали інший, інвазивний вид - Psittacula krameri. Через рік, у 1938 році, зграя, очевидно, була помічена групою досвідчених орнітологів у болотах басейну річки Санте в Південній Кароліні. Однак це спостереження було під сумнівом у більшості інших орнітологів. Птахів знову не бачили після цього спостереження, і незабаром після того, як частина території того лісу була вирублена, щоб прокласти ЛЕП, неможливо було продовжувати існування виду.

Близько 720 шкір та 16 скелетів розміщуються в музеях світу, з яких було вилучено ДНК.